Памяті Тараса Шевченка

Тарас Шевченко – лиш два слова…

А скільки сили в них, енергії, тепла,

Жалю людського і вогню палкого,

Щоб і у серці запалить

Промінчик щастя і добра святого.

Він і поет, і живописець,

Землі вкраїнської митець.

Мудрець, філософ і учитель,

Душі народної провидець,

Пророк, і мрійник, і борець.

Це він створив ним «Катерину»,

«Причину», «Наймичку», «Марину».

Це він примусив нас ридати

І долю кращую шукати

На цій нескореній, але святій землі.

Його поеми героїчні

Нам дух і силу підіймають,

До волі кличуть і до щастя,

Повагу в серці викликають

І жити краще спонукають.

А «Сон», «Єретик» і «Кавказ»,

Які слова у них звучали!

І кожного так хвилювали,

Дух нупокори і жалю

У душах щиро викликали.

Прийми ж поєте чесне моє слово

За душу щедру, за палкий твій гнів.

За Чигиринщину, оспівану в поемах,

За клич до правди, волі всіх,

За мужність, за красу і щирий сміх.

Головківський НВК

Учениця 9 клласу

Макуха Наталія

Доля Тараса

Лежить село,снігами вкрите,

Колись - це Моринці було.

Для всіх воно завжди відкрите,

 Хоч все , що було , загуло.

Давно , в кріпацькій теплій хаті, 

 З'явилась душечка нова.

Вона й не знала , що на неї

Чекає слава світова.

В сільській задушеній хатині

Росло маля і ріс талант.

 Про нього знали й на чужині,

Був і кріпак,і арештант.

Та чи могли про теє знати,

Що стане генієм колись.

Лиш вірила нещасна мати,

В душі молилася: «Кріпись!»

 І він кріпився,він знаходив

Розраду в слові, у піснях,

 Бо з роду українського походив,

Тому й залишивсь у віках.

Головківський НВК Судаченко Ліля (11 клас)

Чигиринщина-наш край, Квітучий, незрівнянний,

 І для нас він, ніби рай, Наймиліший і коханий.

І жили на цій землі козаки й поети,

Бо приваблювали серце милі силуети Зачаровувала душу музика природи,

І скликала на свій спів всі інші народи.

 Тож писали про наш край

 Пісні , поеми , вірші,

 Що лунали в небокрай

 Сумні, найщиріші.

Прославляв наш край у віршах

 І Тарас Шевченко.

. Його думи наймиліші

 Краяли серденько.

« Чигирине, Чигирине!

Все на світі гине...»

Не загине , бо не дамо,

Допоки в світі живемо.

І доки мріємо, співаємо,

І доки буде батько й син,

 І доки край наш поважаємо,

 До тих пір буде Чигирин!

Головківський НВК Судаченко Ліля (11 клас)

ОСІНЬ

Осінь брала відра золоті,

Пшениці озимі поливала,

Потім сіла на людськім шляху

І зернятка дітям роздавала,

Не прості зернятка – золоті.

ПЕРШИЙ СНІГ

Випав перший білий сніг.

Сміючись, на землю ліг.

І накрилася земля

Білим килимом срібла.

На дерева, на дахи

Падав, падав він згори,

З темної хмаринки,

З рідної домівки.

ЗИМА ПРОСТЕРЛА КРИЛА

У хатах печі натопили,

Мороз, мов дід старий, бурчить.

Зима простерла свої крила,

На землю сіла відпочить.

А місяць в хмарках чистить роги,

Аж іскри сипляться до ніг.

І школярі метуть з порога

Такий сріблястий білий сніг.

ІЗ-ЗА ЛІСУ НА САНЧАТАХ

Із-за лісу на санчатах

Прибула в село зима.

Подивилася, а в хатах

Дітвори ніде нема.

Веселяться всі, радіють,

Зустрічають перший сніг,

А він білий та лапатий

Падає мені до ніг.

МИНУЛО ЛІТО..

Так швидко минуло літо.

Вже осінь готує сито,

Щоб дощики сіять сині.

Та й сонечка мало нині.

Нічого! Є нам для втіхи –

Ожина, гриби, горіхи.

МОЯ БАТЬКІВЩИНА

Прокинусь я рано раненько.

Вітчизно! Найкращий мій краю!

І серце маленьке про край мій співає,

Я тільки слова добираю.

Іще одна сторінка долі перегорнута –

Забуті всі образи і недоліки.

Життя летить дорогою прогорнутою,

Без всякого жалю і меланхолії.

Міняються бажання і можливості,

Ідеї, міркування і історія.

Життя пливе не річкою тихою –

Бурхливим морем з своєю акваторією.

Ті люди, що ще вчора були друзями,

Сьогодні враз уже чужії.

Ті, люди, що ще були красномовними,

Сьогодні стали враз німії.

Поезії учениці 7 класу Кравець Олександри