Шевченко - портретист - Мої статті - Каталог статей - Персональный сайт вчителя української мови та літератури

Шевченко - портретист

Головківський навчально – виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Головківської сільської ради Чигиринського району Черкаської області

Секція: Живописний талант Т.Г. Шевченка

Тарас Григорович Шевченко - портретист

Роботу виконав

Учень 9 класу Головківського НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІІст»

Карбовський Олександр Анатолійович

Керівник: вчитель української мови та літератури

Головківського НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІІст»

Коваль Олена Анатоліївна

2014 рік

Вивчення художньо-мистецької творчості Т. Шевченка є нескінченним, як нескінченною є спроба осягнення його таланту. Природний геній, аналітичний розум, глибока інтуїція, тонке відчуття оточуючого світу дали можливість Т. Шевченкові відчути дух романтичної епохи і створити образи, де слово трансформується у живописний образ і навпаки – візуальний образ продовжує і доповнює слово.

Т. Шевченко – творець українського графічного портрета, національного краєвиду, митець, який увів нові соціальні теми в українське образотворче мистецтво, перший в Україні академік гравірування. Його художня творчість справедливо розглядається і вивчається як новаторство в українському мистецтві.

Феномен Шевченкового малярства викликає науковий інтерес упродовж тривалого часу. Починаючи з 1839 року, коли з’явилась перша згадка про демонстрацію картин Т. Шевченка на Академічній виставці у Петербурзі по сьогодні, в українському просторі видана велика кількість літератури, включаючи монографії, колективні праці, журнальні та газетні публікації. Проте варто констатувати, що малярська творчість Т. Шевченка все ще залишається недостатньо вивченою та маловідомою широкому загалу. На

це є свої причини. Перш за все, за життя Т. Шевченка у нього не було персональних виставок. Окрім того, слава як поета закріпилася за ним із виходом першої збірки поетичних творів «Кобзар» у 1840 році, залишаючи у тіні досягнення Шевченка - художника.

«Було б дуже корисно організувати в Англії виставку живопису Шевченка. Я здивований: він, виявляється, чудовий художник-реаліст, і багато хто з сучасних художників у нього може дечого навчитися... Це наша втрата, що ми й досі так погано ознайомлені з таким визначним поетом і художником», - таку думку висловив Герберт Маршалл, англійський поет і перекладач в 1964 році.

Геніальна, стихійна й всеобіймаюча творчість Шевченка - поета залишила в тіні його образотворчу спадщину. Навіть спеціалісти - мистецтвознавці не оцінили Шевченкової образотворчості як слід. Шевченко як маляр був куди оригінальнішим, він зумів відвернутися від театральної пози академічної моделі й вишуканої «класичності» гіпсового відливу до романтики народної словесності і правди народного побуту.

Реалістичні тенденції, які усе відчутніше виявлялися в літературі і мистецтві України у 18 – на початку 19 ст., розкрились у доробку Шевченка як сформований художній напрям, як естетична програма орієнтації мистецтва на дійсність. Це було зумовлено глибоким знанням Шевченком народного життя, умінням вибрати в ньому суттєве й характерне.

Тонке чуття сучасної йому дійсності поєднувалося із знанням історії – світової і вітчизняної. Шевченко вдавався до притчі, образотворчої метафори, до іносказання. В його картинах відчувається знання традицій давньої української гравюри.

Він змалку захоплювався малюванням. Першим, хто помітив у нього цей нахил, був його батько Григорій. Коли Тарасові минуло 14 років, його зробили дворовим слугою пана Енгельгарда. Перебуваючи зі своїм паном у Вільні (1828-1831), Тарас намалював портрет свого батька, з якого, по суті, почалася малярська творчість Шевченка, виконаний цей портрет з пам’яті й орієнтовно датованого 1829 – 1830 роками. (додаток 1)

Як згадував пізніше, мандруючи з обозом слуг за своїм паном (Вільнюс— Варшава) він « крав по заїздах портрети різних історичних героїв війни 1812 р.». Ці дешеві літографії та гравюри Шевченко мав намір на дозвіллі скопіювати. Прикра історія трапилася з ним у Варшаві: тоді за копіювання портрету (а це він робив вночі при свічці) він був, за наказом свого пана Енгельгард, жорстоко побитий. Ця подія привела до дещо несподіваних наслідків: пані Енгельгардт, яка на загал відзначалася більш людським ставленням до слуг, при першій нагоді представила Тараса відомому ( і модному у великопанських салонах) австрійському художнику-портретисту Й.Лямпі - молодшому. Останній саме у 1829-1930 рр. перебував у Вільні. За попередньою домовленістю між ним і панею Енгельгардт Тарас двічі на тиждень мав брати уроки у Лямпі.

Покидаючи Вільно, Лямпі показав рисунки Шевченка відомому литовському художнику, професору Вільнюського університету (вірменину за походженням) Йонасу Рустему (Рустемусу). Як пізніше згадував Шевченко, саме у майстерні Рустема він вперше відчув себе вільною людиною. Підбадьорений Рустемом Тарас, почав відвідувати його лекції, що відбувалися в університеті. Сьогодні пам’ятна дошка на фасаді університету нагадує про перебування там Т.Шевченка. (додаток 2)
З 1835 р. Шевченко був зарахований позакласним учнем малювальних класів Товариства заохочення мистецтв. Це було уже в Петербурзі під час праці у майстерні Ширяєва, а незабаром, викуплений з кріпацтва Тарас, стане учнем відомого художника К.Брюллова. Карл Брюллов був для Тараса Григоровича не тільки наставником, але й старшим другом. Брюллов орієнтував своїх вихованців, у тому числі й Шевченка, вчитися самостійно вибирати теми своїх творів з реальної дійсності або з історії, трактувати їх правдиво.

Двічі за виконані Шевченком роботи, Академія мистецтв нагородила його срібними медалями3. У 1845 р. він успішно закінчив Академію. Щоб бути делегованим за кордон до Італії, треба було отримати золоту медаль. Менш талановиті від нього учні Академії досить легко отримали нагороду потрібну для подорожі на державні кошти. Шевченкові медалі не дали.

Тарас Григорович не зупинився на опанованих в Академії навичках. Він вдосконалював свою майстерність живописця і графіка, шукав типове й характерне в житті.

У мистецькому доробку Шевченка до заслання найвизначнішою за художньою цінністю (та кількісно) частиною залишаються портрети.

У художній спадщині Шевченка більше 150 портретів. У цьому жанрі він працював в різній техніці: малюнок, акварель, живопис маслом, сепія, офорт.

Серед портретів, створених Шевченком у цей період — портрети - погрудні, поясні, у весь ріст, а також твори, які стоять на межі портретного та побутового жанру. У них простежується прагнення митця підкреслити гармонійну сутність людини.

До перших, ще не впевнених спроб прилучитися до виконання розповсюдженого тоді мініатюрного портрета до нас дійшли "Енгельгардта П.В. портрет” (1833) та "Портрет невідомої” (1834). (додаток 3)

Вони засвідчують досить вправне володіння рисунком — основою образотворчого мистецтва, набутим, цілком ймовірно, ще у Вільні на лекціях Й. Рустемаса, копіюванням з різних естампів (приміром "Жіноча голівка”, 1830). ( додаток 4)

Для Шевченка людина — міра всіх речей, він бачить і виявляє в людині прекрасне і високе. Жодна тінь душевного неспокою, здається, не затьмарює обличчя портретованих. Часто це його знайомі, друзі, лагідні, шляхетно одягнені жінки. Образи ці оповиті своєрідним романтичним серпанком. І це не дивно: в європейському мистецтві панує епоха романтизму. Під впливом К.Брюллова портрети набувають більш розмаїтої і вибагливої композиційної побудови.

У Петербурзькій академії мистецтв Шевченко добре опанував техніку олійного живопису. У 1840 р. він був нагороджений медаллю другого ступеня за « першу спробу… в живописі олійними фарбами…». Цей, відзначений академією твір «Хлопчик жебрак дає хліб собаці», на жаль, не зберігся до нашого часу.

Поступово Шевченко відходить від замріяних, осяяних облич, мінливої мерехтливої гри світла на фраках і комірцях, романтичну зовнішність героїв він немов сплавляє з внутрішнім змістом. Так, з-під пензля Шевченка виходить своєрідний портрет представників демократичної інтелігенції.

З творів, написаних олійними фарбами, особливо цікаві жіночі портрети, створені у 1843-1847 рр. Це портрети Маєвської, Кейкаутової, Горленко, Ганни Закревської.

В одному із своїх перших листів, уже з заслання (Лист до Варвари Репніної) він писав: «...заборона рисувати будь-що… а тут так багато нового, киргизи так мальовничо виглядають, такі оригінальні і наївні, що аж просяться під олівець. Попросту шалію, коли на них дивлюся. Дивитися і не намалювати це така мука, яку може зрозуміти лише справжній артист».

Портрети часів заслання часто набувають яскраво вираженого жанрового трактування, романтична наснаженість їх помітно видозмінюється. Серед кращих робіт портрет Хоми Вернера — польського засланця, Агати Ускової — дружини коменданта Новопетровського укріплення (Усков, всупереч царській забороні, дав Шевченкові можливість писати і малювати), портрет Лук’яна Алексеєва — урядника Уральського козачого війська, який сам малював і був для Шевченка натурщиком.

У 1857 р. Шевченка було звільнено із “солдатської тюрми” і він чотири роки до кінця своїх днів (якщо не брати до уваги його короткі відвідини України) жив у Петербурзі.
У творах цього періоду, так само, як і на засланні, основним виражальним засобом стає не колір, а лінія (праці італійським олівцем та крейдою), вона точна і віртуозна, іноді легка, ніби повітряна.

У цей же час він глибоко вивчає мистецтво офорту, досягає в ньому великих успіхів. Серед кращих робіт – портрети акторів Айри Олдріджа — відомого американського трагіка, Михайла Щепкіна, скульптора Клодта (саме він після смерті Шевченка знімав з художника посмертну маску), Ф.Толстого — віце-президента Петербурзької академії мистецтв, який клопотався про звільнення поета з заслання). Коротка і остання мандрівка в Україну дала прегарний портрет Афанасії Лазаревської — щасливої матері 6-х синів (двоє з них були йому дуже близькими), портрети Максимовичів – Марії та Михайла — відомого українського вченого, професора Київського університету.
У 1860 р. Шевченко малює портрет Ликери Полусмак, яка на той час була його нареченою.

Окрему сторінку в портретному доробку Шевченка складають зображення дітей. Він добре відчував дитячу душу, легко вловлював настрій дитини і міг його передати в портреті. Діти і молодь були йому улюбленим товариством. Гуртував навколо себе молодих малярів-митців, піклувався про них, був їхнім другом і порадником.

Техніка виконання портретів Тарасом Шевченком була різною: техніка акварелі, олійний живопис, графіка, сепія, мистецтво офорту.

Портрет Євгена Павловича Гребінки.

Брістольський картон, акварель 1837.

Справа олівцем дата і підпис автора: 1837 || Шевченко.

Є. П. Гребінка — відомий український письменник-байкар, товариш Шевченка. З його братом, М. П. Гребінкою, Шевченко вчився разом у рисувальних класах Петербурзької Академії художеств.

До 1914 р. портрет публікувався під назвою «Портрет невідомого». Нинішню його назву встановив акад. В. Щурат.( додаток 5)

Перебування Тараса Шевченка в Україні у 1843 – 1847 роках ознаменоване періодом розквіту та найактивнішої праці в галузі живописного портрета. Його олійні портрети Т. Маєвської, Й. Рудзинського, Закревських, І. Лизогуба і княгині Кейкаутової характеризуються проникненням у внутрішній світ людини, виходом із колористичної замкнутості ефектами освітлення. Їм притаманна невимушеність і простота, вміння відчути індивідуальність портретованого поряд із романтизацією образу. Разом із тим – твори характеризуються різними композиційними прийомами.

У цей час Шевченко звертається до традиційного не тільки в Європі, а й у Російській імперії парного портрета. У Березовій Рудці написав парні портрети Ганни і Платона Закревських. У них зберігається зовнішній зв’язок постатей, підкреслюється схожість симетричним повтором нахилів голів, хоча у колористичних і вимог до психологічних пошуках він відступив від класичних виконання парного портрета, вніс дисонанс.

( додаток 6)

Портрет Маєвської ( додаток 7 )

Портрет Маєвської, належить до кращих жіночих портретів першої половини XIX ст. Створений художником романтичний образ сповнений життєвості та глибокої емоційності. Шевченко зумів передати відчуття тієї миті, коли людина, позуючи художникові, поринає в свої думки, немовби залишається наодинці з собою. Портрет виконано "в натуру", що дало змогу художникові виявити індивідуальне, особистісне в моделі.
Портрет відзначається цікавим колористичним вирішенням, продуманою системою світлових та колірних акцентів, градацією теплої приглушеної гами. Деталі одягу Маєвської доповнюють риси її характеру — жіночність, кокетливість, грайливість, безпосередність. Чорна стрічка на шиї своїми динамічними згинами підкреслює прекрасні в своїй округлості лінії шиї та плечей.

Портрет Катерини Кейкаутової (додаток 8 )

У 1847 році Шевченка отримало замовлення написати портрет молодої княгині Катерини Кейкаутової, ніжна і юна жінка, яка страждала від деспотизму чоловіка, викликала співчуття і симпатію художника. Вже закінчивши свій портрет, він довго її згадував і навіть передбачив в повісті «Княгиня» її швидку смерть. Цей образ був його останньою згадкою про свободу - при поверненні з маєтку князя його вже чекали жандарми, у яких був наказ заарештувати Шевченка за активну участь в Кирило-Мефодіївському товаристві (створеному для боротьби проти кріпацтва) і за «обурливі» твори. Вирок був ієзуїтським, Шевченка віддано в солдати із забороною писати і малювати.

Портрет Іллі Лизогуба ( додаток 9)

Ілля Іванович Лизогуб — відставний полковник, брав участь у Вітчизняній війні 1812 року, був ад'ютантом М. Рєпніна-Волконського. Належав до масонської ложі "Об'єднаних слов'ян" у Києві, був живописцем-аматором. У 1821 році вийшов у відставку. Якийсь час жив за кордоном, потім оселився в Седневі Чернігівської губернії. Тут 1846 року Шевченко й познайомився з І. Лизогубом, гостював у його родовому маєтку, де багато і плідно працював над поетичними творами, малював краєвиди. Ілля Лизогуб матеріально й морально підтримував поета в роки його заслання, листувався з ним (листи не збереглися). Просив начальника Оренбурзького краю Василя Олексійовича Перовського поклопотатися про полегшення Шевченкової долі. Портрет І.І. Лизогуба митець виконав у Седневі. У портреті - звична для художника стримана колірна гама, побудована на контрастах чорного, білого і червоно-вохристих тонів. Усміхнене повновиде обличчя з блискучими чорними очима, легкою блакитнуватою сивиною, що відтіняє опукле високе чоло, здається напрочуд моложавим. Привертає увагу доброзичливий погляд портретованого.

Портрет Пантелеймона Куліша ( додаток 10)

Пантелеймон Олександрович Куліш — історик і письменник, фольклорист і етнограф, критик і перекладач, один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, багаторічний щирий та вимогливий приятель Шевченка, переписувач і видавець його творів. Шевченко познайомився з ним у першій половині червня 1843 року в Києві, де відбулося ще дві зустрічі: наприкінці січня 1844-го і в грудні 1846 року. Вчетверте побратими спілкувалися до заслання на Борзнянщині після 10-го і до кінця січня 1847 року. Тоді Шевченко був старшим боярином на весіллі Куліша й Олександри Білозерської, відвідав Оленівку й Мотронівку.

Портрет не закінчено. Імовірно, що Шевченкові забракло часу на завершення твору, бо в січні 1844 року вони бачилися з Кулішем усього декілька днів. А коли поет отримав своє поличчя — олівцевий портрет, виконаний Кулішем 1844 року, — то вже поспіхом навзаєм підписав і подарував побратимові його портрет.

Портрет дітей В. М. Репніна ( додаток 11)

На портреті зображені Варвара та Микола Репніни – діти Василя Миколайовича Репніна – рідного брата Варвари Репніної.

В листі до Шарля Ейнара від 27 січня 1844 р. В. М. Репніна писала: «…он [Шевченко] работал в мастерской Глафиры над портретами детей моего брата, а я занимала их, чтобы они сидели смирно» . Портрет був закінчений не пізніше 10 січня – часу виїзду Шевченка з Яготина.

Портрет Агати Ускової, 1853-1854. ( додаток 12)

Агата Омелянівна Ускова — дружина коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова. Шевченко познайомився з нею навесні 1853 року, коли сім'я Ускових приїхала в укріплення. За короткий час Шевченко став своєю людиною в родині коменданта, де завжди панувала приємна й доброзичлива атмосфера. У товаристві молодої, привабливої й жіночної Агати Ускової Шевченко знаходив спокій, переживав теплі й ніжні почуття. У листі до Броніслава Залєського від жовтня 1854 року він писав: "Эта прекраснейшая женщина для меня есть истинная благодать Божия. Это одно, единственное существо, с которым я увлекаюсь иногда даже до поэзии. Следовательно, я более или менее счастлив; можно сказать, что я совершенно счастлив; да и можно ли быть иначе в присутствии высоконравственной и физически прекрасной женщины".
З такими ж світлими почуттями захоплення, глибокої поваги і вдячності виконано й портрет Агати Ускової. Красива, шляхетна, незворушно-спокійна, вишукано, проте скромно вбрана молода жінка, з розумним проникливим поглядом, у якому приховано вираз смутку, — такою бачив і такою змалював Шевченко Агату Ускову.

У 1857 р. Шевченка було звільнено із “солдатської тюрми” і він чотири роки до кінця своїх днів (якщо не брати до уваги його короткі відвідини України) жив у Петербурзі.

Портрет актора Михайла Щепкіна ( додаток 13) вирізняється глибоким психологізмом, теплотою і щирістю у передачі образу. Митець показав нам скромну, мудру людину з почуттям власної гідності.

Не менш майстерний – портрет англійського трагіка Айра Олдріджа (додаток 14), виконаний у Петербурзі 1858 року. За допомогою густо тонованого тла білим олівцем і накладених тіней на обличчі з густої сітки коротких перехресних ліній італійським олівцем, художнику вдалося передати темперамент актора.

Портрет Клодта Петра Карловича ( додаток 15)

Праворуч унизу на портреті травленим штрихом дзеркально дата і авторський підпис: “1861. Т. Шевченко”. Під портретом вигравірувано авторський напис рукописним шрифтом: “Баронъ Петръ Карловичъ Клодтъ”.

Портрет виконаний за фотографією, що зберігається в Російському музеї у С.-Петербурзі (РМ). Користуючись прямими, косими і хвилястими лініями Шевченко рельєфно моделює погрудне зображення скульптора. Освітлене обличчя, білий комірець контрастують із затемненим тлом й одягом. На офорті портретований зображений у фас, погляд звернений на глядача, волосся та вуса коротко підстрижені. Широке обличчя Клодта позначено рисами енергійності й мужності. Одягнений у білу сорочку з високим коміром та безрукавку.

Портрет Лікери Полусмакової ( додаток 16)

На зворотi малюнка вгорi чорнилом рукою Б. Мiкешина напис: «Симъ свидетельствую, что этотъ рисунокъ рисованъ поэтомъ Шевченкомъ и подаренъ моему отцу Академику М. Микiшину въ бытность его въ Академии художествъ вместе съ Шевченко. 17 сентября 1900 г. С.-Петербург. Б. Микiшин.»

Портрет датується часом знайомства Шевченка з Ликерою. Це знайомство вiдбулося влiтку 1860 р. на дачi Н.М.Забiли-Бiлозерської в Стрєльнi пiд Петербургом, де Карташевськi залишили Ликеру на час свого вiд'їзду за кордон. Про це пише дочка Н.М.Забiли-Бiлозерської - Н.М.Кибальчич: "Родные мои летом [1860] жили на даче в Стрельне с Лукерьей" (Н. М. Кибальчич, Воспоминание о Шевченко, "Киевская старина", 1890, кн. II, стор. 177). З листа Шевченка до Н.М.Забiли-Бiлозерської вiд 18 вересня 1860 р. видно, що дружнi вiдносини мiж Шевченком i Ликерою на той час уже порвалися (див. т. VI, стор. 219). /36/

Напис на зворотi портрета пiдтверджує, що це є той самий малюнок, про який писав М.Й.Мiкешин у своїх спогадах. « Он [Шевченко]... хотел изорвать очень мило набросанный им портрет своей неверной "любы"; но я портрет этот у него отнял и храню его доселе».

Використана література

Зайцев Павло Життя Тараса Шевченко. – К.: Мистецтво, 1994. – с.34-35.
Національний музей Тараса Шевченка: [ Альбом].- К., 2002
Орлова Н.І., Буряк Л.І. Шевченко – художник. Бібілографічний покажчик (1839-2012). – К, 2013. – с.3-36.
Судак В.О. В класах Академії мистецтв // З досліджень про Т.Г.Шевченка. – к., 1968. – с.17